Три книжки у дусі «Останньої дівчини» Наді Мурад

2014 року, коли росія вдерлася на територію України, бойовики ІДІЛ захопили Кочо — невелике село на півночі Іраку. Вони розстріляли шістьох братів і матір Наді Мурад, її взяли в полон, де неодноразово ґвалтували й змушували прийняти іслам.

Для ІДІЛ єзиди, давня етнорелігійна група, до якої належить правозахисниця й нобелівська лауреатка, — це невірні, і їх потрібно знищити чи примусово навернути на свою релігію.

За законами «Ісламської держави» молоді дівчата-рабині, тобто сабайя, — «власність», яку отримують як винагороду за службу, або «товар», який можна купити-продати-передарувати. Правила поведінки з єзидками загальнодоступні, викладені у спеціальній брошурі Департаменту досліджень і фетв ІДІЛ. Більшість буденно перелічених обов’язкових настанов для бійців підкріплені підходящими віршами з Корану.

«Зґвалтування використовують як зброю», — пише Надя у книзі «Остання дівчина».

Вона стала сабійєю у двадцять один рік, втративши дім, рідних і цноту, однак — не гідність. Їй вистачило снаги пережити знущання, втекти з полону і раз за разом переповідати злочини ІДІЛ, бо лише так зло можна бодай трохи послабити.

Книжку очікуємо восени, якщо все буде добре, і попри складність теми, ця щира й відверта історія надихне вас боротися. Боротися не лише заради себе, а й заради інших у ситуаціях, які видаються безвихідними; бути меншістю, за якою йтиме більшість; боятися, але діяти, бо навіть одне ваше рішення може змінити цілий світ. А поки ми працюємо над «Останньою дівчиною», пропонуємо вам прочитати три інші книжки.

Блейн Гарден «Втеча з табору 14», видавництво «Бородатий Тамарин»

Шін Тон-Хьок народився в північнокорейському таборі №14 для політичних в’язнів. У нього були батьки і брат, однак він не знав, що таке любов, підтримка, турбота. Змалку наглядачі й вчителі вчили його доносити на свою сім’ю, однолітків, разом з якими він зростав. Страх, покора, біль — наріжні камені існування в Кечхоні.

Шін не марив втечею, як Надя Мурад, бо нічого не знав про світ поза колючим дротом. У нього не було бажання покарати поневолювачів… аж поки хлопець не опинився на волі. Світ — складний і часом лихий, але в ньому все ще залишається місце для дружби, щирості та добра. І коли Шін це усвідомив, вирішив розповісти правду.

«Спершу я не переймався брехнею. Свідомо брехав. Зараз я хочу чесності — завдяки людям довкола, вони спонукають мене бути поряднішим. Тому я відчув потребу розкрити правду. Тепер у мене є друзі, чесні люди. Я почав розуміти, що таке порядність».

Зараз Шін Тон-Хьок — активний правозахисник. Він виступає на міжнародних форумах, розповідаючи про порушення прав людини в Північній Кореї, та співпрацює з організаціями, які борються за свободу слова й гідність людини.

Малала Юсафзай, Крістіна Лемб «Я — Малала. Історія незламної боротьби за право на освіту», видавництво «Наш формат»

Коли Малала народилася, родичі й друзі співчували її батькові, бо в Пакистані поява доньки на світ — це сумний день, який свідчить про змарнований шанс. Син автоматично стає не лише спадкоємцем, а й гордістю родини.

Але батько Малали інший. Він святкував її уродини, а згодом прививав їй любов до книжок. Дівчинка навчалася у школі, яку він заснував, щоб усі діти були освіченими, незалежно від статі. У Пакистані, за оцінками ЮНЕСКО, проживає понад 50 мільйонів неписьменних людей.

Восени 2012 року в Малалу стріляли, бо то був час талібів, які вимагали від представниць «слабкої» статі покори, а вона продовжувала навчатися й відкрито виступала за права жінок на освіту. П’ятнадцятирічна дівчина дивом вижила після складної операції у Великій Британії. Нині вона, як і Надя Мурад, має Нобелівську премію миру і допомагає своїм сестрам по всьому світу боротися із нав’язаною меншовартістю.

Чімаманда Нґозі Адічі «Половина жовтого сонця», видавництво #книголав

Це роман нігерійської письменниці, обидва діди якої померли під час нігерійсько-біафранської війни (1967-1970 рр) від голоду в таборах для біженців. І хоча історія вигадана, у ній багато болю і правди.

1966 року у Нігерії сталася серія політичних переворотів за участю ігбо й представників інших етносів. Згодом у країні спалахнули масові етнічні чистки — представники хауса, переважно мусульмани, жорстоко вбивали ігбо, які є християнами. Річ у тому, що хауса розцінили поведінку ігбо як спробу «перехопити» владу. Сотні тисяч людей були змушені тікати на південний схід — у регіон, який згодом проголосив себе Республікою Біафра, що й стало початком війни.

Але Біафра програла, примусово повернувшись до складу Нігерії. Сьогодні існують організації, які прагнуть відновити Республіку і здобути незалежність. На території Нігерії вони визнані сепаратистськими й екстремістськими.

Усі ці книжки — про різних людей, різні країни, різні проблеми, але вони мають дещо спільне: війни, збройні конфлікти, національні трагедії стаються тоді, коли одні люди вирішують, що вони кращі за інших людей.

Примітки

Фетва — офіційна релігійна думка або правова консультація в ісламі.

ЮНЕСКО — Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури.