«Поховані в небі»: велика мрія чи безглуздий ризик?

Чимало альпіністів, які 2008 року подалися на К2, вважали себе найкращими у світі, однак одинадцятеро з них загинули.

Ця історія, яку ми нині знаємо як найсмертоноснішу катастрофу за всю історію сходжень на Дику гору, свого часу стала сенсацією. Дехто вважав подібні витівки божевіллям егоманіяків, що прагнуть привернути увагу корпоративних спонсорів. Інші вбачали у цьому необдуманий вчинок, який немає жодної користі, адже ризикувати життям варто лише «заради своєї країни, родини чи громади». Але були й ті, кому прагнення альпіністів протистояти непередбачуваній стихії не видавалося безглуздям.

Кожен, хто бодай раз був у горах, знає, що людей вони не щадять: не тільки височенні як К2 (8 611 м), а й відносно невисокі як, приміром, Синяк (1 665 м). В горах усе може змінитися будь-якої миті, тому вкрай важливо ретельно підготуватися навіть до відносно легкого походу.

На жаль, альпіністи, які 2008 року вирушили підкорювати К2, переоцінили власні сили, бо продовжили сходження, знаючи, що не встигнуть спуститися з гори до настання темряви. А шерп Пасанґ Лама віддав свій льодоруб іншим, адже вважав, що зможе повернутися і без нього.

Чхірінґ Дордже — другий шерп, якому вдалося вціліти, подався на К2, прагнучи таким чином сказати своїм критикам: «Я здатен на більше». До того він супроводжував туристів на Еверест (8 849 м), який вперше підкорив без будь-якої підготовки. Міг тричі за два тижні побувати на горі, що під силу небагатьом. Замість двадцяти кілограмів туристичного багажу ніс сорок. Відмовився від додаткового кисню. Згодом заснував компанію з організації експедицій і отримав елітний платиновий статус у Клубі альпіністів, які підкорили Еверест. Однак люди казали, що підкорити Еверест здатен будь-хто — «навіть дівчина з фото на розвороті журналу Playboy».

Інколи Чхірінґ йшов у гори за приємним збудженням, яке розтікається тілом, коли вчергове стоїш на вершині світу. Рідні переймалися за хлопця, бо занадто амбітним і самовпевненим той був, але водночас всі на нього покладалися.

К2 трохи нижча за Еверест, проте має примхливішу вдачу. Непередбачуване погодне вікно, сходження лавин, жахливі бурі, вкриті тріщинами льодовики, круті схили, каменепад, брак кисню — атмосфера Дикої гори.

«Альпіністи, які планують сходження на К2, не можуть точно оцінити свої шанси на виживання, та й не хочуть», — йдеться у книзі «Поховані в небі».

Попри високий ризик загинути, вони однаково прагнуть її підкорити. Чому? Мотивація дуже різна — здійснити давню мрію або випробувати власні фізичні та психологічні можливості, урвати шматок слави й отримати визнання серед альпіністів, увійти в світову історію. Для шерпів, котрі живуть дуже скромно або навіть бідно, — це змога заробити грошей, щоби потім заробляти ще більше. Іншого шляху до заможності вони не мають.

Чи можуть люди ризикувати власним життям не виключно заради родини або громади? Авжеж. Саме життя — це неабияка авантюра. Яким би був світ без ризику, що штовхає відчайдухів податися на К2, Південний та Північний полюси, у густі ліси Танзанії, космос чи на острів Пасхи?

Наприкінці лютого ми отримаємо з друку книгу «Поховані в небі», автори якої спробували розібратися, що мотивувало альпіністів, котрі 2008 року кинули виклик Дикій горі, і яких банальних, але фатальних помилок вони припустилися. Читайте книгу і ризикуйте обдумано, наскільки це можливо.