Олег Горяінов: Попри холод і сонячну радіацію, в Антарктиці є життя — різноманітне й варте уваги

На другому курсі університету імені Тараса Шевченка з телеграм-каналу «Можливості» я дізнався про набір до антарктичної експедиції. Мене як біолога одразу зацікавила можливість поїхати на інший край світу, де серед снігу й льоду якось живуть і виживають різні мікроорганізми, ссавці, птахи, рослини.

Заявку на програму я подав лише після закінчення університету, бо розумів, що маю здобути потрібні знання й підготуватися. Антарктична експедиція триває рік. Це означає, що рік потрібно прожити за п’ятнадцять тисяч кілометрів від дому серед чотирнадцяти людей, з якими перед стартом подорожі знайомий тиждень. На станції немає кафе, магазинів, парків тощо. Тобто на тих, хто пройде відбір, чекає ізоляція і депривація (тривала нестача звичних вражень і спілкування).

Я досить довго думав і вагався, але в якийсь момент вирішив: не треба думати, як буде, — треба просто спробувати.

Після подання заявки пройшов співбесіду, психологічне оцінювання, підготовку до зимівлі з колегами. І вночі з 24 на 25 лютого в складі 31-ї команди Української антарктичної експедиції вирушив на станцію «Академік Вернадський».

Перше, що зрозумів після прибуття: Антарктика славиться не лише пінгвінами, а й шалено красивою природою, зокрема горами, про які я взагалі не думав. Коли сонце торкається вершин, щоразу перехоплює подих. Антарктика мінлива, непередбачувана, але надзвичайно цікава.

На станції є все необхідне для комфортного життя: різноманітний раціон, хороший інтернет, класна команда, учасники якої доповнюють і врівноважують одне одного.

Багатьом полярникам бракує дерев і зелені, особистого простору, бо ми живемо по двоє-троє у кімнаті. Для мене це не проблема. Якщо хочу побути наодинці, ховаюся в бібліотеці, спілкуюся з рідними чи друзями. 

День науковця в Антарктиці: все залежить від мінливої погоди

Якщо погода хороша, разом із колегами я працюю в акваторії нашого острова та на інших островах, досліджуючи фітопланктон і бактеріопланктон — мікроскопічні водорості та бактерії, які живуть у товщі крижаної води.

Нам цікаво зрозуміти, як температура, концентрація кисню та хлорофілу у воді пов’язані з розвитком бактеріопланктону і фітопланктону; з’ясувати їхній видовий та кількісний склад, оскільки вони є кормовою базою для криля (дрібні морські ракоподібні, схожі на креветки), а криль своєю чергою — кормовою базою для пінгвінів.

У цих же пробах вимірюємо гідрохімічні показники — вміст сполук нітрогену (амонію, нітритів), фосфору, силіцію. Ці біогенні елементи живі організми використовують для синтезу білків і ДНК. Зіставляючи дані, ми бачимо, як вміст поживних речовин у воді впливає на розвиток морських організмів.

Воду відбираємо з постійних точок, щоб дані були порівнюваними. За час зимівлі — близько 18 літрів з кожної точки, оскільки організмів у ній мало. З такого об’єму вдається зібрати достатньо бактерій, водоростей та інших мікроскопічних організмів для подальших досліджень.

Зібрану рідину пропускаємо через фільтри з порами різного діаметра. Вода проходить крізь них, а мікроорганізми затримуються: на грубших порах — клітини водоростей, на найтонших — бактерії. Кожен фільтр у стерильних умовах складаємо й вкладаємо в окрему кріопробірку об’ємом 2 мл — за один вихід у море набираємо чотири таких кріопробірки. Щомісяця робимо 2–3 виходи.

Зібрані зразки фіксуємо і заморожуємо в лабораторії. Після завершення зимівлі передаємо їх Національному антарктичному науковому центру, де над ними працюватимуть українські вчені разом з іноземними колегами.

Також підраховуємо кількість пінгвінів на нашому острові та сусідніх островах. Обслуговуємо фотопастки, забираючи дані й змінюючи батарейки. Вони [фотопастки] щодня фотографують птахів, що дає науковцям змогу оцінити їхню кількість, успішність гніздування, час відкладання яєць, вилуплення пташат.

Нерідко в кадр потрапляють і тюлені. Вони виходять відпочивати на ті самі кам’янисті пляжі та крижини, що й пінгвіни.

Фотопастки фіксують, коли сходить сніг, тане крига, змінюється стан місцевості на певній ділянці острова. Все це відбувається за будь-якої погоди і без присутності людей, які можуть потурбувати пінгвінів у період гніздування.

Обслуговуємо з колегами й метеорологічні станції — перевіряємо заряд батарей, справність обладнання. Якщо є потреба, замінюємо елементи живлення, обов’язково викачуємо накопичені дані й готуємо станції до подальшої безперервної роботи. Вони вимірюють температуру повітря, вологість субстрату, швидкість і напрям вітру, рівень сонячної радіації в осередках, де ростуть антарктичні рослини.

Іноді допомагаємо на кухні або займаємося прибиранням, адже живемо на острові, як одна велика родина.

Антарктичні рослини й лишайники

В Антарктиці є мохи, лишайники, щучник антарктичний, перлинниця антарктична.

Домініканські мартини чи південнополярні поморники використовують мохи й лишайники для побудови гнізд, щоб утеплити кладку й пташенят. Незумисно ці птахи сприяють поширенню рослин в Антарктиці, розсіюючи насіння й спори під час польотів. Гніздовий матеріал ми збираємо і досліджуємо на станції в погану погоду, коли не йдемо працювати «в поля».

У мохах і лишайниках живуть коловертки, тихоходи, ногохвістки та інші дрібні організми, створюючи придатне середовище для життя бактерій, грибів, водоростей. Так підтримується кругообіг поживних речовин у наземних екосистемах.

Щучник антарктичний й перлинниця антарктична — єдині квіткові рослини, які природно ростуть на безльодових ділянках Антарктичного півострова та прилеглих островах. Їхній ареал обмежений, тому вони є своєрідними індикаторами змін клімату — їхнє поширення на нові ділянки може бути пов’язане з потеплінням.

З цікавого: щучник антарктичний містить антифризні білки, які стримують утворення й ріст кристалів льоду — так рослина захищає власні тканини від пошкодження на морозі. Можливо, у майбутньому ці білки використовуватимуть для створення морозостійких сортів сільськогосподарських культур або для більш ефективної трансплантації органів.

Після вилучення органи для пересадки охолоджують, але кристали льоду, що утворюються при цьому, часом пошкоджують тканини. Антифризні білки, стримуючи утворення кристалів, потенційно можуть стати основою для нових методів кріоконсервації, які даватимуть змогу довше зберігати органи неушкодженими.

Запальні пінгвіни Аделі і неквапливі пінгвіни-шкіпери

16 липня ми підрахували пінгвінів на острові Галіндез, де розташована станція «Академік Вернадський». Пінгвінів-шкіперів, або дженту, було орієнтовно чотири тисячі, що досить незвично для середини антарктичної зими. Ці спокійні й неквапливі птахи, які смішно падають на живіт або стрибають з крижин у воду, зазвичай залишають острів наприкінці травня або на початку червня.

Найімовірніше, вони не поспішали мігрувати через м’яку зиму. Лише наприкінці липня були сильні морози, а температура води опускалася до −1,8 °C. Акваторія не вкрилася товстим шаром льоду, тож птахи мали доступ до криля, риби та інших дрібних морських тварин. Але нині вони покинули острів.

Запальних пінгвінів Аделі на острові трохи менше. Раніше станція називалася Adelie House, але через глобальне потепління температура повітря зросла, і їхні популяції на півночі Антарктичного півострова скорочуються, ареал переміщується в бік холодніших, південніших районів.

Аделі чимось нагадують людей (у «Південному полюсі» Руаль Амундсен пише, що пінгвіни «разюче нагадують людей не лише прямоходінням, але й манерами та вдачею») — галасливі, часто сперечаються й навіть влаштовують справжні скандали, крадуть або позичають камінці для побудови гнізд.

Аделі частіше наближаються до людей, ніж пінгвіни-шкіпери. Але ані тих, ані інших ми не торкаємося, адже, по-перше, можемо передати їм хвороби — на одязі та спорядженні можуть зберігатися мікроорганізми, до яких у них немає імунітету. По-друге, порушити водовідштовхувальні властивості пір’я. Воно утворює щільний теплоізоляційний шар, а жировий секрет не дає воді проникати між пір’їнами до шкіри. Якщо його порушити, птах втрачатиме тепло й витрачатиме більше енергії на підтримання температури тіла. А ще птаха після контакту з людиною можуть не прийняти свої.

Цього року на станцію завітали два молоді пінгвіни — імператорський та королівський, що стало для нас справжнім святом. Пінгвіни Аделі й дженту класні, але коли їх навколо багато, швидко до них звикаєш.

Озеленення Антарктики й багаторічні спостереження

Останнє десятиліття спостерігають так зване «озеленення Антарктики», яке полягає у збільшенні площ, на яких ростуть мохи та лишайники, рідше — щучник антарктичний і перлинниця антарктична. З’являються нові популяції рослин, лід відступає, не надто морозні весна й осінь стають довшими. Це пов’язують зі зміною клімату й таненням льодовиків, з яких надходить більше прісної води.

За даними вчених, за останні 40 років площа рослинного покриву на Антарктичному півострові зросла в 10 разів.

Якщо говорити про м’яку й теплу цьогорічну зиму, то потрібно спостерігати за змінами щонайменше 20–30 років, щоб побачити стійку тенденцію, як це було з пінгвінами Аделі. Але потепління чи похолодання навіть на градус можуть принести в регіон певні зміни.

Коли перебуваєш на іншому краю Землі, де взимку світловий день триває 3–4 години, снігу не по коліна, а по плечі, краса природи стає більш помітною й цінною. Я досі не можу повірити, що, коли ми йдемо човном протокою, глибина під нами сягає 200–300 метрів. І невідомо, хто може там ховатися — косатка чи хтось із величезних китів.

Попри холод і сонячну радіацію, в Антарктиці живуть пінгвіни, різні види птахів, риби, губки, морські зірки та їжаки. Тут є життя — різноманітне й варте уваги.

Якщо вам сподобалося інтерв’ю, команда «Бородатого Тамарина» радить звернути увагу на наступні книги:

• «Неандерталець» Сванте Паабо;
• «Південний полюс» Руаля Амундсена;
• «Північний полюс» Роберта Пірі.