Завдяки відповідному набору генів зебри схожі на зебр, метелики — на метеликів, а люди — на людей.
Тривалий час учені припускали, що різні види тварин влаштовані по-різному, адже мають значні відмінності в зовнішньому вигляді й фізіології. Але виявилося, що всі складні тварини — мухи й мухоловки звичайні, динозаври й трилобіти, метелики й люди — мають спільний набір регуляторних генів.
Різниця між видами полягає не стільки в самих генах, скільки в тому, коли і з якою інтенсивністю вони активуються або пригнічуються під час розвитку. Один і той самий ген у комах може формувати крило, а у хребетних — кінцівку.
Ще одна ключова ідея пов’язана з тим, де конкретно в геномі відбуваються зміни.
Наприклад, малюнки на крилах метеликів виникають завдяки роботі спеціальних генів, які керують розвитком клітин крил. У процесі росту личинки й перетворення її на дорослу особину ці гени «вмикаються» у певних ділянках крила, створюючи кольорові плями чи смуги.
Гени у різних видів метеликів часто дуже схожі або однакові, але відрізняється саме регуляція — коли і де вони активуються. Може, це пояснює величезну різноманітність візерунків, які ми бачимо в природі.
Геном — повний набір генетичної інформації організму, записаний у ДНК.
ДНК — біомолекула у вигляді подвійної спіралі, яка містить генетичний код. Інакше кажучи: ДНК — матеріал, «молекула-код», а геном — уся сукупність цього коду в організмі.
Геноми людей і шимпанзе подібні приблизно на 98–99%, людей і неандертальців — більш ніж на 99,7%. Але навіть невеликі відмінності в регуляторних ділянках геному суттєво впливають на будову тіла, фізіологію й поведінку.
У книзі «Незліченна кількість найпрекрасніших форм» Шон Брендан Керролл, професор молекулярної біології та генетики в Університеті Вісконсин-Медісон, пише, що подібність людей і шимпанзе може дошкуляти тим, хто ставить себе вище за тварин. Проте навіть із такими еволюційно далекими видами, як плодова мушка, Homo sapiens ділить значну частину гомологічних генів, пов’язаних із базовими процесами розвитку — близько 60%.
Evo-devo, або еволюційна біологія розвитку, пояснює, чому тварини мають спільне походження, але водночас не є простою копією одне одного. І як маленькі зміни в програмі розвитку можуть призвести до великих еволюційних відмінностей.
Щоб осягнути це на глибинному рівні, Керролл пропонує почати з вивчення будови тіла тварин і впливу генів на розвиток ембріона. Помізкувати про те, як зміни в генах, що керують розвитком, формують нові еволюційні форми. Бо лише через розуміння еволюційного процесу ми можемо по-справжньому зрозуміти становлення Homo sapiens.
Пошук на сайті
