Взимку 1971 року астронавти Алан Шепард та Едгар Мітчелл у межах місії «Аполлон 14» спустилися на поверхню Місяця. Вони здійснили найдовшу прогулянку супутником Землі без місяцехода — 7 годин 19 хвилин.
Після повернення додому Мітчелл розповів, що відчував глибокий, позачасовий зв’язок із Всесвітом, який його приголомшив. А подивившись на Землю із космосу, усвідомив: усі люди, тварини та системи є частиною синергетичного цілого. З ним стався ефект огляду та космічна ейфорія.
На четвертій хвилині виходу в космос астронавт місії «Джеміні IV» Ед Вайт буквально захлинався від захвату і, за його словами, почувався «на мільйон доларів». Йому бракувало слів, щоби описати свої почуття.
Як пише Мері Роуч у книзі «Пакуємося на Марс», ейфорія тривала двадцять хвилин. Центр керування неодноразово намагався з ним зв’язатися, адже він давно мав повернутися всередину. Коли команді нарешті це вдалося, Вайт відповів: «… Слухайте, мене назад і силою не затягнеш, але я вже йду».
За дві хвилини потому астронавт усе ще перебував у відкритому космосі, бо хотів зробити якомога краще фото. У бік люка чоловік рухався зі словами: «Це найсумніша мить мого життя».
Не всі астронавти у відкритому космосі відчувають паніку чи страх, деякі — ейфорію, або екстремальну радість. Вони описують свої відчуття на кшталт: «Я чуюся велетнем», «Я — наче король».
Пілот Мел Росс, багаторазовий рекордсмен висоти на експериментальних льотних апаратах наприкінці 1950‑х, двічі описав химерне «відчуття екзальтації, бажання летіти далі й далі».
Ефект огляду дещо відрізняється від космічної ейфорії. Він не лише викликає сильні почуття у момент перебування у відкритому космосі, а й назавжди змінює сприйняття астронавтом Землі — «крихітної тендітної кулі життя».
24 грудня 1968 року пілот місячного модуля Вільям Андерс разом із командиром і другим пілотом місії «Аполлон 8» вийшов на місячну орбіту. Того дня він зробив три світлини, одна з яких стала культовою — «Схід Землі».
Побачивши домівку з космосу, Андерс спершу вигукнув: «Боже мій, подивіться туди. Земля сходить. Вау, яка краса!». А потім почав шукати кольорову плівку і робити фото (Ед Вайт гірко плаче у куточку). Для трьох астронавтів спостереження за сходом Землі стало несподіваним і неповторним досвідом.
2018 року Міжнародний астрономічний союз назвав кратер діаметром 25 миль «Схід Землі Андерса». Менший кратер отримав назву «Вісім додому» — на честь місії «Аполлон 8».
Мері Роуч пише, що після Еда Вайта випадки космічної ейфорії ставалися рідко. А у психологів з’явився новий клопіт — висотне запаморочення позакорабельної діяльності (ПКД).
Якщо хочете дізнатися більше про космічну ейфорію, висотне запаморочення ПКД та інші цікаві факти про астронавтів і космічні мандрівки, обов’язково купуйте та читайте книгу «Пакуємося на Марс».
Пошук на сайті
