Після падіння астероїда 66 мільйонів років тому планету накрила глобальна теплова хвиля, яка тривала декілька годин. Температура повітря сягала до 260 градусів за Цельсієм. З неба «лилося» пекуче світло, яке випалювало все живе, повсюди палали розжарені уламки, наповнюючи повітря задушливим димом.
Як пояснює Коді Кессіді у книзі «Вижити»: «Жар відірвав електрони від атомів, іонізуючи повітря до стану вогняної кулі, турбозарядженої випаруваною породою, вивергнувши її із кратера на надзвукових швидкостях. Гаряче повітря, що стрімко розширювалось, а також майже миттєве випаровування землі, об’єднавшись з ударною хвилею самого метеорита, сформували гігантську вибухову хвилю, що ширилась назовні зі швидкістю понад півтори тисячі кілометрів на годину».
Більшість динозаврів генерували багато тепла, яке потрібно розсівати. Тому протягом спекотної частини дня вони намагалися рухатися якомога менше, борсалися у багнюці чи охолоджувалися у водоймах. Для кількатонного трицераптоса чи анкілозавра звична спека вже була проблемою, а спека, відчуття якої можна порівняти з термоядерним вибухом, — і поготів.
«Деякі динозаври з ряду ящеротазових (як-от тиранозавр та аламозавр, а також птахи) мали у своїх організмах повітряні мішки, що працювали як випарні охолоджувачі. Потік повітря через ці порожнини давав змогу динозаврам скидати надлишок тепла навіть у найжаркіші дні», — пише Райлі Блек у книзі «Динозаври. Останні дні».
Нетипова ситуація, в якій опинилися ящеротазові, унеможливлювала охолодження, оскільки тепла було занадто багато. Вони могли би зануритися у водойми, але Землею прокотилися численні цунамі. За шість годин після падіння астероїда хвилі заввишки 180 метрів накрили береги Європи, Африки і Середземномор’я. А протягом п’ятнадцяти годин сягнули всіх прибережних смуг.
Увігнавшись в земну кору, астероїд викинув 23 трильйони тонн порід півострова Юкатан в атмосферу. Деякі з цих уламків вийшли на орбіту навколо Сонця й впали метеоритами на інші супутники і планети. Але багато склоподібних куснів впродовж години сипалися на Землю зі швидкістю 160–320 км/год.
Припустимо, сімдесятитонний травоїдний аламозавр швидко зметикував, що насувається катастрофа, і сховався у глибоченній печері на високій горі. Там він пережив зливу зі скляних куль і кислотні дощі. Втім, на Землі не залишилося жодного безпечного закутка, а майже всі рослини, якими він харчувався, випалили пожежі.
Райлі Блек припускає: динозаври мали би шанс на порятунок, хоча й не всі, якби гігантська брила впала в море або врізалася в гірські породи з відмінним складом.
«У такій альтернативній історії маленькі раптори мали б змогу і далі полювати на крихітних писклявих ссавців за допомогою серпоподібних кігтів, що ставали у пригоді під час розкопування нір. Це гарантувало б подальше панування динозаврів, можливо, протягом мільйонів років. За таких обставин нова ера динозаврів могла б постати з уцілілих рапторів».
М’ясоїдність часто призводить до всеїдності, а всеїдність — до травоїдності, яка розширює меню й еволюційні можливості. Пташині динозаври вижили завдяки розвиненій терморегуляції та всеїдності.
Однак поки сімдесятитонний аламозавр без поспіху об’їдав на двадцятиметровій висоті листя дерев, 66 мільйонів років тому над північною півкулею з’явилася нова зірка. За кілька годин вона стала сяяти яскравіше. Наступного вечора, коли він спокійно спав, зірка затьмарила інші планети, потім Місяць і Сонце. А тоді гепнула об Землю, зумовивши вимирання понад 75 % тогочасних рослин і тварин. Серед них — і непташині динозаври.
Якщо ви хочете більше дізнатися про Чикшулубську катастрофу, життя динозаврів і чи могли б ви в разі чого від них утекти, радимо прочитати дві книги — «Вижити» Коді Кессіді та «Динозаври. Останні дні» Райлі Блек. Вони чудово доповнюють одна одну.
Пошук на сайті
