Ґас Ґріссом: історія про втрачену капсулу і тягар звання «нормального пацана»

Що означає бути нормальним пацаном, якщо ти належиш до всеохопного Братства першої сімки астронавтів США?

За Томом Вулфом: «Мати наснагу «мчати у небо на машині з шаленою швидкістю, ризикуючи своєю шкурою, а тоді потрібні рішучість, рефлекси, досвід і холоднокровність її посадити — а після того знову здійматись у небо наступного дня, а тоді наступного, і наступного, щодня, навіть якщо цьому кінця-краю не видно — і врешті-решт, у найрафінованішому варіанті цієї чесноти, робити це все заради чогось, що має значення для тисяч людей, для народу, нації, людства, для Бога».

Не існувало конкретного випробування, яке робило льотчика-випробувача нормальним пацаном, бо він щодня мусив дертися на своєрідну вавилонську піраміду, що складається із безлічі карколомних сходинок і рівнів. Піраміду надзвичайно круту, високу і хитку. І не було нічого гіршого, ніж зайти дуже далеко, видертися на самий вершечок піраміди і облажатися. Облажатися — страшніше за смерть.

21 липня 1961 року Ґаса Ґріссома запхали в капсулу корабля «Ліберті Белл 7» (Liberty Bell 7), зачинили люк і він полетів у космос. Це був другий суборбітальний політ в історії США. П’ятнадцятихвилинний політ пройшов гладко. Ґас пробув у невагомості п’ять хвилин, встигнувши випробувати удосконалений автопілот, подивитися у велике вікно космічного корабля для проведення навігаційних спостережень і приводнився в Атлантичному океані.

У невагомості пульс Ґаса залишався на позначці 150. Пульс Алана Шепарда не перевищував 140, зокрема й під час зльоту. Перед поверненням в атмосферу пульс Ґріссома скочив до 170. Серед лікарів програми «Меркурій» існував консенсус: якщо пульс сягне 180, політ мусять завершити.

**Джерело фото:** НАСА, Ґас залазить у ракету «Ліберті Белл 7»

Шепард здійснив перший суборбітальний політ того ж року, але у травні. Лікарі порівнювали їхні польоти навіть не тому, що вони відбулися з невеликим інтервалом, а тому що обидва астронавти виконували майже ідентичні завдання у межах однієї програми. Вони зіставляли пульс, артеріальний тиск, дихання, реакцію на перевантаження, поведінку в невагомості тощо.

Високий пульс Ґаса Ґріссома не обов’язково свідчив про страх. Він міг бути результатом індивідуальних особливостей, температури в кабіні, передстартового напруження абощо. Але їх порівнювали. Як порівнювали Ніла Армстронґа і Базза Олдріна під час місії «Аполлон 11».

Коли Ґас приводнився в Атлантичному океані, сталося те, чого боїться кожен нормальний пацан, — лажа: боковий люк вилетів до того, як пілоти рятівного вертольота зачепили гак за підйомну скобу капсули, астронавт булькнув у воду і поплив, мов навіжений. Через відчинений люк у капсулу ринула вода, і клята бляшанка почала тонути. Зрештою вона затонула, оскільки, наповнена водою, важила 2,27 тонни, що майже на пів тонни більше за вантажопідйомність гелікоптера.

Ґасу довелося несолодко. Поки пілоти намагалися дістати капсулу, він плюскався в океані. А потім скафандр почав втрачати плавучість.

«На скафандрі була гумова прокладка, що збиралася довкола шиї, на кшталт коміра водолазки, аби вода не проникала в нього. Одначе той комір прилягав не надто щільно. Зсередини витікало повітря. Ой! То ж кисневий клапан! Як же він забув! Під час польоту крізь цей клапан надходив кисень. Ґас від’єднав трубку, а перекрити клапан забув. Десь витікав кисень… скафандр тягнув на дно непідйомним вантажем… Ґас сягнув рукою, аби закрити клапан під водою, але тепер його затягувало щораз дужче, він ледве виринав на поверхню, де на нього знову напливали брижі, змушуючи ковтати ще більше води. Зиркав на тих у вертольотах вгорі, відчайдушно махав до них, а ті лиш махали у відповідь. Виродки! Як можна не бачити, що відбувається! У вікні одного з вертольотів маячив чоловік із фотоапаратом. Він безтурботно клацав ним. Махають собі й фоткають! Ідіоти!», — пише Том Вулф у «Нормальних пацанах».

**Джерело фото:** НАСА, рятівний гелікоптер намагається витягнути з води капсулу «Ліберті Белл 7»

З води Ґаса дістали в поганому стані. Він трусився, судомно хапав ротом повітря. Намагався натягнути на себе рятувальний жилет. Вгамувався лише на авіаносці, однак був похмурий, наче грозова хмара.

Що ж сталося?

Коли Ґріссом перестав тремтіти, то раз за разом повторював: «Я нічого не робив. Клята штукенція зірвалась сама». Йшлося про кнопку, яка зриває люк. Після того, як пілоти рятівного вертольота захоплювали гаком капсулу, астронавт висаджував люк, надягав хомут і все закінчувалося.

Цього разу боковий люк вилетів зненацька, через що капсула затонула. І навіть якщо не з вини Ґріссома, саме він її втратив. Згодом астронавт охрестив цю пригоду «люковим лайном».

Том Вулф описує ситуацію в Атлантичному океані так, ніби Ґас дійсно облажався. По-перше, журналіст спілкувався з інженерами і колегами-астронавтами — в особистому спілкуванні було озвучено багато підозр. Братство на «Едвардз» реготало, адже «Ґріссом наламав дров».

По-друге, головний «винуватець» не надто чітко прокомунікував ситуацію: «Капсула трохи гойдалася, але всередині не було нічого, що могло б торкнутись кнопки, тож не уявляю, як я міг її зачепити, але, може, й зачепив».

Згодом, на офіційному дебрифінгу, Ґас заперечував найменшу ймовірність того, що зачепив кнопку. Суперечки щодо цього точаться досі.

За однією з теорій, передчасну детонацію піроболтів спричинив електростатичний розряд. Коли капсула приводнилася, кілька разів вона вдарилася об воду, її розгойдувало хвилями. Між тим пілоти рятувального вертольота випустили гак, щоб зачепити її й підняти. Ймовірно, під час контакту капсули, троса й гака міг накопичитися або раптово розрядитися електростатичний заряд, який випадково активував піроболти.

**Джерело фото:** НАСА, генеральна репетиція другого пілотованого суборбітального польоту «Ліберті Белл 7»

НАСА й Білий дім стверджували, що малий Ґас дуже засмутився через втрату капсули після успішного польоту. І на червоний килим його не викликали.

Тома Вулфа критикували за те, що він «підмочив» астронавту репутацію. Але зрештою той був нормальним пацаном, за кожним кроком якого пильно спостерігали сотні очей. Очей, у яких він був космічним богом, здатним на все, а богам, як відомо, помилок не пробачають. І навіть дружина запитала, щойно він їй зателефонував: «Ти ж нічого такого не зробив, еге ж»?

Можливо, він дійсно лежав, нічого не чіпав, а боковий люк несподівано «вистрелив». Ґас опинився у воді, де почав тонути, запанікував, розуміючи складність ситуації. І тому його пояснення було нечітким і схожим більше на оборону. З іншого боку, якщо ти нормальний пацан, то мусиш уникати інтерпретації: «Я таки облажався».

За кілька років потому Ґріссом разом із колегами загинув час наземних випробувань космічного корабля «Аполлон 1» на стартовому комплексі Космічного центру імені Кеннеді у Флориді.

Ніхто не знає напевне, що сталося 21 липня 1961 року, коли Ґас приводнився в Атлантичному океані. Люди обирають на чий бік пристати, бо мозку потрібна визначеність. Однак у будь-якому разі Ґас Ґріссом заслужив звання нормального пацана, бо бути ним — це сходити на запаморочливо-високу піраміду раз за разом, поки інші залишаються за бортом, навіть після невдачі.

1965 року, за два роки до трагічної смерті, він увійшов в історію як перший астронавт НАСА, який вдруге полетів у космос разом із Джоном Янґом. Натоді він обіймав посаду командира «Джеміні 3», першої пілотованої місії Джеміні.