Передмову до українського видання «Останньої дівчини» Наді Мурад написала Олександра Матвійчук — українська правозахисниця і голова Центру громадянських свобод.
2022 року вона отримала Нобелівську премію миру, яку вручили правозахисникам із трьох країн — України, Білорусі та Росії.
В інтерв’ю Ukrinform, коментуючи таке рішення Норвезького Нобелівського комітету, Олександра сказала:
«Мир і права людини нерозривно пов’язані. Країна [Росія], яка десятиліттями знищувала власне громадянське суспільство, — убивала журналістів, ув’язнювала активістів, розганяла мирні студентські демонстрації, паралельно вела війни і вчиняла воєнні злочини в інших країнах — становить загрозу не тільки для своїх громадян, а й для безпеки світу загалом. Тому що рано чи пізно культура насильства й свавілля щодо прав людини виходить за межі національних кордонів».
Люди, які вважають насильство способом взаємодії і впливу, не прагнуть миру, бо не розуміють цінності життя.
Коли 2014 року Надя Мурад потрапила в полон ІДІЛ, до неї та інших сабій, тобто рабинь, одразу ставилися як до власності. За них вирішували, коли і де вони будуть їсти, спати, митися. Їх змушували прийняти іслам проти їхньої волі, ґвалтували, катували, продавали, передавали «з рук у руки», убивали.
Читаючи мемуари Наді або свідчення українців, які пережили тортури під час повномасштабного вторгнення, мимоволі виникає питання: «Навіщо люди позбавляють інших людей гідності?»
Олександра Матвійчук слушно зауважує, що насильство, зокрема, сексуальне, — метод ведення війни.
«Вцілілі відчувають сором, що з ними це сталося, їхні близькі — провину, бо не змогли це зупинити, інші члени громади — страх, що це може повторитися із ними. Така суміш емоцій — сором, провина та страх — послаблює соціальні зв’язки у громаді та полегшує утримання контролю над окупованими територіями», — пише правозахисниця у передмові.
Після пережитого дуже складно повернутися до нормального життя, невід’ємною складовою якого є довіра людини до людини. З одного боку вона будується на бажанні вцілілих ділитися пережим, а з іншого — на вмінні оточення їх слухати і не ретравмувати.
13 квітня 2022 року Nadia’s Initiative оприлюднила Кодекс Мурад — живий документ для журналістів і розслідувачів, які спілкуються із жертвами насильства, документуючи воєнні злочини. На наш погляд, ознайомитися з цим Кодексом треба всім українцям, які понад 11 років живуть у війні. Адже наше завдання як громадянського суспільства — повернути вцілілим віру в людей, допомогти їм відчути себе важливими, потрібними, повноцінними.
Нині Надя Мурад раз за разом розповідає, через що пройшла понад десять років тому, бо знає: її чесна й відверта історія — це найсильніша зброя проти терористів. А гідність — не стан, а повторювана дія. Тож якщо вона знайшла в собі сили не мовчати, перетворивши біль на діяльну силу, то і ми зможемо.
Пошук на сайті
